Безоплатна приватизація землі: міфи та реалії
Право безкоштовно отримати землю від держави чи громади — одна з найбільш відомих можливостей, передбачених українським земельним законодавством. Найчастіше йдеться про 2 гектари для ведення особистого селянського господарства (ОСГ).
Через це сформувався популярний міф: кожен громадянин України може знайти вільну землю в будь-якій області, звернутися до місцевої ради й безкоштовно отримати її у власність.
Формально право на безоплатну приватизацію справді існує. Але на практиці отримати землю таким способом значно складніше.
Що передбачає закон
Стаття 121 Земельного кодексу України визначає норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства можна отримати не більше 2 гектарів, для садівництва — до 0,12 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку — до 0,25 га в селі, 0,15 га в селищі та 0,10 га в місті.
Водночас це не означає, що держава або громада повинні автоматично видати кожному громадянину по два гектари.
Йдеться про можливість отримати земельну ділянку із земель державної або комунальної власності, якщо є відповідна вільна земля і дотримано встановлену процедуру.
Причому скористатися правом безоплатної приватизації можна один раз за кожним видом цільового призначення.
Найпопулярніші — два гектари ОСГ
Найбільше людей цікавить саме земля для особистого селянського господарства.
Теоретично громадянин не прив'язаний до місця своєї реєстрації. Тобто мешканець Києва може шукати земельну ділянку, наприклад, у Полтавській чи Львівській області.
Але виникає головне питання: де знайти землю, яку можна безоплатно отримати?
І саме тут теоретичне право стикається з практикою.
Вільна земля — не означає доступна земля
Знайти ділянку, яку потенційно можна передати у власність, непросто. Не кожна земля, яка фактично ніким не використовується, є вільною земельною ділянкою державної чи комунальної власності.
Часто йдеться про землі, які історично залишилися неоформленими, не були належним чином сформовані як земельні ділянки або знаходяться в незручних місцях. Такі території можуть бути зарослими, розташованими на межах інших земель або потребувати додаткового оформлення.
Тому просто знайти «нічийну» землю на карті недостатньо.
А що буде, якщо землю все-таки знайшли?
Далі потрібно пройти процедуру погодження та оформлення земельної ділянки.
І тут у заявника може виникнути конфлікт інтересів із місцевою громадою або іншими претендентами на цю землю.
Для місцевої ради земля може мати власну цінність: її можуть хотіти передати місцевому мешканцю, надати в користування, включити до іншого земельного проєкту або використати іншим способом.
Тому людина, яка приїхала з іншого регіону і просить передати їй землю, далеко не завжди є бажаним претендентом.
Особливого значення набуває черговість заяв. Якщо на одну ділянку претендують кілька осіб, виникає питання, хто звернувся першим і чи були дотримані права кожного із заявників.
Суд не гарантує отримання землі
Якщо місцева рада відмовляє, заявник може оскаржити рішення в суді.
Але навіть перемога в суді не обов'язково означає, що людина одразу стане власником землі.
Суд може скасувати незаконну відмову та зобов'язати орган місцевого самоврядування повторно розглянути заяву. Це не те саме, що зобов'язати раду передати конкретну земельну ділянку у власність.
У результаті може виникнути новий спір: рада повторно розглядає питання і знову відмовляє, або за цей час ділянка вже оформлена за іншою особою.
Тоді заявнику доводиться продовжувати судову боротьбу.
Тому кілька виграних судів ще не означають гарантованого результату.
Воєнний стан: безоплатну передачу землі заборонено
Є ще одна принципова обставина, про яку часто забувають.
На період воєнного стану діє спеціальна норма підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.
Вона прямо встановлює, що безоплатна передача земель державної та комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою для такої передачі та розроблення відповідної документації забороняються.
Водночас Земельний кодекс передбачає винятки. Зокрема, заборона не поширюється на безоплатну передачу земельних ділянок власникам розташованих на них об'єктів нерухомого майна, а також на певні випадки передачі громадянам земельних ділянок, які були надані їм у користування ще до набрання чинності Земельним кодексом.
Тобто сьогодні питання безоплатної приватизації потрібно розглядати не лише через статтю 121 Земельного кодексу, а й через спеціальні правила, встановлені на період воєнного стану.
Чи варто взагалі шукати безкоштовні 2 гектари?
Навіть якщо відкласти юридичні питання, є економічна сторона.
Земля, яку потенційно можна отримати для ОСГ, далеко не завжди є якісною ріллею. Часто це ділянки, які потребують розчищення, приведення до належного стану або додаткових витрат.
До цього потрібно додати витрати на землевпорядну документацію, юридичний супровід і, якщо виникне спір, судові витрати.
У результаті «безкоштовний» гектар може виявитися зовсім не безкоштовним.
Висновок
Безоплатна приватизація землі — не вигадка. Таке право прямо передбачене Земельним кодексом України.
Але поширене уявлення про те, що кожен громадянин може просто прийти до будь-якої місцевої ради й отримати два гектари якісної сільськогосподарської землі, не відповідає реальній практиці. В умовах воєнного стану – це взагалі неможливо.
Тому перш ніж витрачати час і кошти на пошук «безкоштовних гектарів», варто оцінити не лише формальне право на землю, а й реальну можливість його реалізувати.
Олег Простибоженко, адвокат, кандидат юридичних наук, автор YouTube-каналу «ЗЕМЛЕХАБ»
